Не хочу встрявати у суперечку, але БУВАЮТЬ ВИПАДКИ, коли у хаотичному наборі слів змістовності та сенсу більше, аніж в узгодженій за всіма правилами фразі… Та це не правило!
п.с. Мій коментар ніяким чином не прив`язаний до представленого віршу. Це лише моя думка, спровокована спостереженнями у житті.
Щира, розумна та тверда позиція у автора. Слова правильні, бо правда надворі гірка: людей у нашій державі згадують лише раз на рік у "їхнє свято", в той час, коли життя триває щодня…
Дякую, Володимире, Ваші зауваження слушні. Вони спрямовуватимуть мене рухатись далі і виправляти прорахунки та помилки. Важливо, що я майже зовсім не пишу українською мовою, тому багато чого забула((. Маючи можливість писати тут, я планую відточувати свою майстерність і винайти власний стиль письма, поступово згадувати правила і стати кращим автором. Все заради того, аби Вам та іншим читачам було легше та приємніше читати все, на що я спроможна.
Стосовно мого посту. Їдучи у все тій же маршрутці, про яку я писала, стала свідком наступної ситуації: Дівчина зайшла, сіла одразу за водієм і передала 20-тку за проїзд. Через станцію вона запиталася у водія чи збираються їй передати здачу з 20-тигривневої купюри. На таку фразу водій здійняв галас і почав кричати на пасажирку, що вона стільки часу мовчить. Дівчина не розгубилася і втерла носа водїєві словами, щось на кшталт чому ви на мене кричите? Це ви мені здачу не передаєте, а я сумлінно заплатила і маю право перебувати у маршрутці і вимагати здачу. Сильного галасу не було, але кілька людей озирнулися один на одного жалісливим і розуміючим поглядом.
Сумно, що кожен із нас може опинитися в неприємному конфлікті з водієм. І ніхто не бажав би бути на місці того, на кого кричить водій. А ще сумніше те, що голосу заступитися за іншого пасажира майже ні у кого не виникає.
Та все ж приємно, що іодного разу, їдучи у маршрутці, жінка, що сиділа біля водія, зробила йому зауваження, щоб він не розмовляв по телефону під час руху. Водій одразу почав лаятися на 50-річну жінку, на що половина пасажирів маршрутки не стримала слів і водієві добряче словесно дісталося від розлючених пасажирів. Та все ж водій залишився при своєму та й дещо ображений. Зате він знає, що гнів людей-пасажирів може бути дуже і дуже неприємний. Можливо, він задумався над своєю поведінкою, хоча…
Дякую за підтримку!
Я стараюся не здаватися, щоб таки досягти успіхів у роботі. І показати, що я достойна бути поруч із ними, тобто працювати на рівні:)
Справа в тому, що навачків там теж вистачає. Та оскільки в колективі майже усі хлопці, то їм знайти спільну мову між собою легше або простіше. Хоча з ними легше подружитися, аніж з дівчатами ( зрозуміла це за кілька днів спілкування із колективом, ).
п.с. Мій коментар ніяким чином не прив`язаний до представленого віршу. Це лише моя думка, спровокована спостереженнями у житті.
Сумно, що кожен із нас може опинитися в неприємному конфлікті з водієм. І ніхто не бажав би бути на місці того, на кого кричить водій. А ще сумніше те, що голосу заступитися за іншого пасажира майже ні у кого не виникає.
Та все ж приємно, що іодного разу, їдучи у маршрутці, жінка, що сиділа біля водія, зробила йому зауваження, щоб він не розмовляв по телефону під час руху. Водій одразу почав лаятися на 50-річну жінку, на що половина пасажирів маршрутки не стримала слів і водієві добряче словесно дісталося від розлючених пасажирів. Та все ж водій залишився при своєму та й дещо ображений. Зате він знає, що гнів людей-пасажирів може бути дуже і дуже неприємний. Можливо, він задумався над своєю поведінкою, хоча…
Я стараюся не здаватися, щоб таки досягти успіхів у роботі. І показати, що я достойна бути поруч із ними, тобто працювати на рівні:)