Залежність

Ні, я не залежна від блогів. Звісно, мені постійно щось хочеться написати, дописати чи переправити. Все те стається не через мою маніакальну любов бути почутою чи стати більш помітною. Всі мої бажання написати скеровані одним — любов'ю до письма, а особливо, любов'ю до письма українською мовою. Для мого внутрішнього світу дивне відчуття, коли бракує рідних слів, які зрозумілі всім і кожному (як я хочу, щоб це було). Поки я навчалася у школі, все було гаразд, у тому сенсі, що читала книги українською, мала комунікацію та зв'язок. Вступивши до університету, ситуація змінилася: читати доводилося російською, а інколи і англійською мовами. Цей факт мене змінив, адже навіть у повсякденності вживана для спілкування до того часу російська видавалася більш рідною і близькою, а тут ситуативність змінила такий факт. Нестача чи то брак став чітким, муляв, не давав вільно дихати. На курсі четвертому я почала працювати копірайтером і реальність стала глибшою. Основною вимогою було написання матеріалу саме російською мовою. З того часу я значно підтягнула свій рівень знання цієї мови, граматику, словниковий запас тощо. І що б не казали, але ще два роки тому майже усюди була російська мова, а українську мало де використовували у письмі, хіба що у окремих виданнях. Рідна мова не популярна серед споживачів, а точніше замовників текстів для «роботи зі споживачами». Саме рік-два тому гостро відчула потребу збагачувати свою українську мову та підтримувати її своїм нутром. З того часу я купую книги рідною мовою, перечитую їх по кілька разів, смакую кожне слово та насолоджуюся поетичністю мови, яка виступає основним і головним засобом зображення ситуацій на папері. Я щаслива, що книгарні пропонують досить таки великий асортимент книжки поки-що державною мовою в Україні. Бо завдяки такому виборові я маю змогу читати сучасну літературу рідною мовою. 

П.с. Обожнюю письменників та поетів, наших, які пишуть та викладають свої думки українською мовою. Честь і хвала за Вашу любов до нашої мови.